Авторизация все шаблоны для dle на сайте newtemplates.ru скачать
Єдність громадянського сектору для налагодження дієвого контролю за владою, з метою недопущення дій, які порушують права громадян.
 
  • 11:05 – Якщо ця влада впаде, то хто ж красти буде? 
  • 19:17 – Силовики в дії: закриття піратів чи атаки на it-сектор.. 
  • 13:18 – Вовлечение пенсионеров для наполнения доходной части бюджета 
  • 10:19 – Новий процес - формування громадського урядування 
  • 13:08 – ПРАВИЛА НАДАННЯ ДОСТУПУ ДО ІНФРАСТРУКТУРИ КАБЕЛЬНОЇ КАНАЛІЗАЦІЇ ЕЛЕКТРОЗВ’ЯЗКУ 

Медведчук: «вакуумна бомба» Кремля для України. Про шляхи локалізації загроз

Медведчук: «вакуумна бомба» Кремля для України. Про шляхи локалізації загроз
Після серії вівісекторських дослідів над Основним законом, що у результаті дістав тяжких ран і наразі кинутий напризволяще на полі бою української політики, важко сприймаються будь-які вітання з Днем Конституції. Радше – відчувається нагальна потреба омити чоло і вгамувати болі постраждалого…

Більш того, ще ніколи за роки Незалежності буква і дух засадничого документу, яким скріплений суспільний договір усіх сущих в Україні, не зазнавали такого антинародного вихолощення: низринуто у безодню життєдайні права і гарантії трудящих, збіднілий люд поставлено перед фактом відмови владних «еліт» захищати його та держави безпеку перед лицем зовнішньої агресії, національно-демократичний устрій підмінено космополітичною олігархократією тощо.

Шквал критики, з огляду на фактичне впровадження позаконституційної моделі управління нашою державою, закономірно накрив її чинного Главу. Згідно з думками багатьох експертів, для уникнення військової поразки від Росії та розвалу країни, а також в інтересах політичного і навіть фізичного самозбереження, П.Порошенко несамовито намотує на пальці обох рук мотузки керування ляльковим театром вітчизняної політики. Президентські руки вже міцно зв’язані т.зв. Мінськими угодами, різноманітними негласними домовленостями довкола них й похідними бажаннями підкорити одну з найдемократичніших у світі конституцій «диктату умов часу».

Між тим, за лаштунками реалій сьогодення дещо загубився справжній автор та продюсер нинішньої конституційної драми – Віктор Медведчук.

Не вдаючись до екскурсів в історію, можна стверджувати, що ця впливова тіньова фігура є досі не зіграним «козирем» в антиукраїнській стратегії Кремля і «особистою надією» В.Путіна. І саме зараз намічаються ознаки його виведення на авансцену української геополітичної вистави, що поволі рухається до якоїсь-то розв’язки.

Так, знаковим стало ексклюзивне інтерв’ю В.Медведчука ліберальній російській «Новой Газете» (№ 68 від 27 червня 2016 р., http://www.novayagazeta.ru/politics/73573.html), вочевидь приурочене до Дня Конституції України.
Серцевиною матеріалу стали медведчуківські концепції, виношувані ще з початку 1990-х років, а нині одноголосно схвалювані політиками і дипломатами у Москві, про безальтернативність федеративного устрою, позаблоковість і категоричну відмову України від вступу до НАТО, важливість «транзитного» статусу України між ЄС та Євразійським економічним союзом; на злобу дня, В.Медведчук наполягає на чіткому дотриманні Києвом Мінської дорожньої карти, створенні відкритої для зацікавлених суб’єктів (передусім, РФ) вільної економічної зони на Донбасі, а також безапеляційно підтверджує власні найвищі владно-політичні амбіції, для реалізації яких, мовляв, готовий чекати і працювати, аби задекларовані тези набули розуміння серед населення України.

Паралельно, ті самі ідеї наполегливо культивує поміж читачів Фейсбук «ручний» пропагандист В.Медведчука від часів очолення ним Адміністрації Президента Л.Кучми й досьогодні, трохи призабутий у масах В.Піховшек. Дописуючи 27 червня ц.р. з приводу недієвості Основного закону (https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1693190917611573&id=100007620435824), він ратує за «Восстановление государственности Украины, статуса гражданина Украины, выход Украины из-под внешнего управления, изменение власти и курса страны». Кількома днями раніше, на запитання читача про персоналії, здатні виконати такі завдання, В.Піховшек інтригує: «Рано об этом говорить. Мне многие ставят этот вопрос, и среди этих многих есть те, кто хотят «спалить» тех, кто действительно может изменить курс страны».

Симптоматично, наприкінці ж червня ц.р. у єдиному за понад рік на посаді голови СБУ інтерв’ю В.Грицака (http://www.liga.net/projects/gricak_interview/) окремою темою пройшли робочі стосунки з В.Медведчуком як спецпредставником України у Тристоронній контактній групі по Донбасу та професійна кваліфікація діяльності громадського руху «Український вибір».

Попри явну антипатію до В.Медведчука, керівник спецслужби, по-суті, визнав незамінність вказаної особи у ході обміну військовополоненими і заручниками між українською і російською сторонами, як не зміг заперечити і його комунікаторства між вітчизняним і російським істеблішментом. Компенсатором (схоже, лишень для проформи) гіпертрофованої ролі В.Медведчука у забезпеченні усієї «дипломатії» між Києвом і Москвою стало розпочате Службою безпеки у квітні ц.р. кримінальне провадження проти "Українського вибору" за ознаками вчинення кримінальних правопорушень за ч.3 ст.109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну, повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади), ч.1 ст.111 (державна зрада) і ч.1 ст.258-5 (фінансування тероризму) Кримінального кодексу України.

Втім, підозрювана у антиукраїнізмі структура нещодавно змінила назву на «Український вибір – Право народу», PR-артикулюючи свою близькість до «маленьких українців» й націленість на захист конституційних прав потенційного електорату. Змія перемінила шкіру. Сепаратизм, але дуже повзучий!..

Враховуючи викладене, а також сумні наслідки ударів «шокових реформ» по свідомості і життєвим орієнтирам українців, є достатньо підстав очікувати постання на вітчизняних теренах скоординованого кремлівсько-медведчуківського громадсько-політичного проекту, що довершить контрреволюційний «відкат» та кримінально-олігархічну реакцію після Майдану Національної Гідності.

Базову модель загроз можна осмислити, використавши для наочності аналогію з «вакуумною бомбою». Як підказують довідники, принцип дії такої зброї полягає у розпиленні горючої рідини у вигляді аерозолю й послідуючому підриві отриманої газової хмари. Крім тотальних руйнувань, об’ємно випалений кисень позбавляє шансів вціліти усе живе в зоні ураження.
Великий народ України, що був справжнім рушієм Революції, а нині щодня пересвідчується у своій ошуканості й обікраденості, є тією горючою рідиною. Вакуумне середовище – суцільне безправ’я, масова зневіра в українських партіях і політиках усіх штабів і штибів, чиї рейтинги майже обнулились, а обіцяні добрі справи і справедливі закони – виявилися фікцією.

Глибину внутрішнього вакууму посилює зовнішня криза омріяної «єдиної» Європи, яка тріщить по швах і гудзиках, через власний гедонізм не витримує соціально-економічних перевантажень глобальної рецесії, пасує перед міграційною навалою, блукає у пошуках самоідентичності… Як у вакуумну порожнечу, ЄС чимдалі втягується у пан’євразійський проект під егідою РФ і Китаю, вже майже не криючись, зраджує Україну тут і там, уникає жодних стратегічних гарантій. Усього лише за півроку «спікся» й дав задньої перед терористами і Путіним турецький паша Р.Ердоган, напевно усвідомлюючи, що на догоду Росії прийдеться пожертвувати українцями і кримськими татарами. Зрештою, остаточно не визначені фінальний сценарій президентської кампанії у США та її наслідки для долі України…

Отже, на невідворотних у осяжній перспективі виборах до Верховної Ради пересічний український загал навряд чи клюне на гасла реформаторів-«технократів» чи лібералів-«єврооптимістів»; натомість, доведеться принципово визначатися між ідеологічними концептами державницького спрямування та примирювально-об’єднавчими «антивоєнними» проектами, найпершим із яких, напевне, й намагатиметься стати ВГО «Український вибір – Право народу».
Тож зрозуміло, чому саме тепер з боку В.Медведчука та PR-оточення активізуються спроби подачі відповідних сигналів суспільству і меседжів потенційним партнерам, за чим може послідувати запуск більш масштабного процесу політичних «злиттів і поглинань».

Приміром, у разі реінтеграції в рамках Мінського процесу Донеччини і Луганщини, вагома частка з понад 3 млн. місцевих виборців, які твердо й обґрунтовано вважають «зрадниками і бандитами» Януковича і ще будь-кого з колишньої «регіоналівської» кліки, а 50 Путінських гумконвоїв – Донбаською «дорогою життя», є потенційними клієнтами електорального банку В.Медведчука.

Свої резони організаційно та фінансово підтримати «і вибір, і права» народу, до співгромадянства з яким він щойно долучився, матиме біглий російський олігарх, дружній П.Порошенку – К.Григоришин. Зокрема, за допомогою співпраці з В.Медведчуком і Ко він шукатиме компромісу з російською владою в частині збереження кооперації і доступу на ринки збуту РФ і ЄврАзЕС для групи власних підприємств в Україні. Додатковою опцією може стати кореляція позицій «Українського вибору – Права народу» та українських компартійних структур, фінансовим донором яких довго й успішно перебував і знову може погодитися бути К.Григоришин.

Ще один політично небайдужий (адже парламентар від «Опоблоку») й небідний русько-українець – В.Новинський. З діючим Президентом України від початку побили горщики на грунті ставлення до релігії (феєричне «Креста на тебе нет! Сука православная, бл…ть» досі популярне на Youtube), тим більше жаги до «владнання» поточних міжправославних чвар в Україні: можна привселюдно потягати за грудки схильного до автокефалії «зрадника»-митрополита УПЦ Олександра (Драбинко), а можна дієво (транспортом, харчами, медіа-супроводом) підтримати Всеукраїнську Хресну ходу з Заходу і Сходу країни на Київ, об’явлену предстоятелем УПЦ в липні ц.р. на знак солідарності всього православного народу України. А там недалеко і до «канонічної єдності» з «матір’ю-церквою» РПЦ, завзято підтримуваної політичними адептами В.Медведчука.

Також, у числі перших може зблизитися з командою В.Медведчука екс-«регіонал», нині впливовий позафракційний нардеп А.Деркач. Не маючи постійних друзів в українській політиці, а лише сталі бізнес-інтереси, він претендуватиме на практичну участь у масштабному проросійському проекті «повернення і відбудови» Донбасу (зокрема, в комунальному та енергосекторі) та, з часом, лобіюватиме «нормалізацію» політико-економічних, гуманітарних стосунків з «північним сусідом», в т.ч. через мережу підконтрольних мас-медіа.

Слушного моменту для відновлення спільних з РФ виробничо-збутових схем на ринках третіх країн Азії вичікують «червоні директори», традиційно байдужі до жодних інновацій, модернізацій та прочого енергоменеджменту на успадкованих від СРСР підприємствах.

Ілюстративний ряд можна продовжувати, але й наведеного достатньо для розуміння, що ключова місія нинішнього чи наступних проектів В.Медведчука – слугувати «точками» і «площадками» зборки невдоволених пост-революційними подіями верств і прошарків суспільства, збирати у «вакуумну воронку» усі сили, які з тих чи інших причин вітали б повернення України до орбіти впливу РФ. Причому, робити це юридично грамотно – на конституційних засадах народовладдя.

Саме в такий проект готова щедро вкладатися Москва, під власні потреби й майбутні виборчі кампанії формуючи для 140 мільйонів росіян переконливе пропагандистське тло щодо фатальності обрання будь-яких «кольорово-революційних» шляхів національного відродження та, як доказ, повернення України на круги «братської дружби» з Росією.

Усвідомлюючи – дій. Проте навряд чи окреслені загрози національним інтересам України можуть бути локалізовані у швидкий спосіб, як-от побиттям вітрин російських банків, нічними підпалами офісів турфірм, що пропонують літній відпочинок у сонячній Ялті, закиданням тухлими яйцями вікон посольства чи сквериків при консульських відділках РФ в регіонах України. Навіть блокуванням нового робочого особняка В.Медведчука в центрі Києва тут не зарадиш – приставлені державою (!) «силовики» і особисті сек’юріті не дозволять.

Інтелекту і соціально-політичним технологіям ворогів слід протиставити те ж саме, помножене на національний дух.
Діяти треба з чітким розумінням, що в умовах нинішнього повзучого антиконституційного перевороту і тотальної зради еліт – «никто не даст нам избавленья: ни бог, ни царь и не герой». Навпаки, час мобілізувати й збирати до купи усі політично незаангажовані, соціально активні, креативно і україноцентрично налаштовані ресурси, для їх влиття у спільну справу через гарантовані Конституцією і законами України інструменти прямого народовладдя.

Як, приміром, вчинили обурені чиновницьким «бєзпрєдєлом» працівники Київського ДП “Завод 410 цивільної авіації”, усім трудовим колективом повставши проти незрозумілої кадрової чехарди не лише на рідному підприємстві, а й у оборонно-промисловій галузі цілої країни, що є на війні.

Має повестися потужна інформаційно-роз’яснювальна робота на базі незалежних медіа-площадок, які пробиватимуть владно-олігархічну інформаційну блокаду довкола дійсно всенародних проблем.

На жаль, в умовах сьогодення для пропонованої загальносуспільної роботи майже не залишилося незалежних досвідчених журналістів – усі відомі розкуплені парто- і клептократами. Тому актуальним є вишукання здорових медіа-сил, сприяння створенню їх коаліцій.

За мету має бути поставлена консолідація продуктивних груп малого і середнього бізнесу, правників, інтелектуалів, молодих громадсько-політичних активістів периферійного рівня – задля їх відриву від хибних столично-парламентських трендів, запрограмованих у «курилках олігархів».

Особливого значення в даній системі суспільних комунікацій набувають загальнодоступні, демократичні ІТ-технології, як нервова мережа атомізованого і, водночас, єдиного громадянського організму.
Наполегливою працею по цих і багатьох інших важливих напрямках можна і треба заповнити штучно створену ідейну пустоту, котра не дає сформуватися дискурсу нового суспільного договору, відповідного викликам і задачам національного державотворення у ХХІ сторіччі.

Іван Заліський, аналітик-експерт НАУ

Залишити коментар

Національна Асамблея України

 

22 грудня 2014 року на установчому засідання громадських організацій було прийнято рішення створити на паритетних засадах Національну Асамблею України. 

Метою якої є:
- розвиток громадського сектору України; 
- спільний захист прав, свобод та законних інтересів громадян; 
- встановлення громадського контролю за державним управлінням та державними фінансами; 
- підвищення ролі територіальних громад; 
- ефективна боротьба з корупцією та розкраданням державного майна та державних фінансів, тощо.

Контактний телефон:
(044) 233-73-88


  • Читається
  • Всі новини

ПОСТ-РЕЛІЗ

  • 22:54
  • 56
  • 0

ПРЕС-АНОНС

  • 16:11
  • 98
  • 0